П’ять років!

Минуло лише п’ять років,з  того часу як у мене з’явилась нова професія – перукар. Звичайно, це не так і багато з одного боку,але скільки всього сталося за цей час.

            Свою нову професію я можу порівняти як ще з одним Днем народження себе, можу вважати ще однією дитиною. І як би дивно  не звучало, але так є насправді.

            Не хочеться повертатися в минуле, але без нього ніяк не можна. Колись, сім років тому, мене вагітну змусили звільнитися з роботи. Тоді я працювала в банківській сфері і мала досить непогану посаду і оклад. Це була моя пряма професія,на неї вчилась шість років в інституті і крім банку в своєму житті я більш нічого не бачила і не вміла.

            Для мене було великою «трагедією» коли керівництво дізнавшись про мою вагітність змусило написати заяву на звільнення або в противному випадку придумають за якою статтею мене звільнити. Знаючи «закони» нашої країни пручатись сил не було, довелось зробити як було сказано. Стала на облік в центр зайнятості і благополучно простояла там всю вагітність і пішла в декрет.

            Часу на роздуми було не то ,що вдосталь,а навіть занадто. Обставини змусили мене тоді ще задуматись Саме вагітній мені прийшла в голову ідея перекваліфікуватися в перукаря. Спочатку все можна було сперти на гомони, але коли малюк народився і ця ,на той час, бредова ідея, не покинула мою голову, довелося задуматись.

            Це я рік провела вдома, в декреті, без роботи і мені було дуже страшно, але спокуса була набагато сильніша за мене і я спробувала піти на курси. Враження перші були неймовірними, адже ніколи в своєму життя з таким стикатись не доводилось. Досі пам’ятаю першу бабусю, яку стригла три години і тряслись руки , не розуміла схем стрижок і ходила «як їжак у тумані», розривалась між грудним малюком і навчанням.

            Досі не знаю, як то все було, але все минулося і малюк виріс і я разом з ним у професії. Бажання стати майстром було занадто великим, амбіційність ще більшою. Багато хто гнобив мене з минулого життя, в плані що я була «банкіром», а тепер «стрижу засалені голови», але я не здавалась.

            Пам’ятаю як в лютий мороз, в дирявих чоботях,  роздавала флаєри в перукарню і розклеювала на під»їздах оголошення – стрижу і фарбую.:)Зараз здається, що цього ніби не було. Доля гралась і випробовувала мене,а я стояла , як могла.

            Багато довелось змінити в собі, багато де повчитися і працювати за копійки, аби тепер мати те,що маю. Але я дуже вдячна долі,за те, що було саме так. Дякую тим людям, які закрили переді мною двері в банківській сфері, за те що я не мала засобів для існування, окрім дитячих грошей і ше потрібно було платити доларовий кредит за квартиру…Дякую тобі, доле.!

            Незважаючи ні на що, можу з впевненістю сказати: навіть саме що не здається, страшне тепер відбувається, воно пройде і обов»язково стане краще. Це я знаю точно!

            Вітаю себе з цим святом, пишаюсь собою за досягнуте, але і зупинятися не час!Це лише моя перша сходинка…Завжди дивись глибше..

Ваша Katrin BonChe