Минуло лише п’ять років,з
того часу як у мене з’явилась нова професія – перукар. Звичайно, це не
так і багато з одного боку,але скільки всього сталося за цей час.
Свою нову професію я можу
порівняти як ще з одним Днем народження себе, можу вважати ще однією дитиною. І
як би дивно не звучало, але так є
насправді.
Не хочеться повертатися в
минуле, але без нього ніяк не можна. Колись, сім років тому, мене вагітну змусили
звільнитися з роботи. Тоді я працювала в банківській сфері і мала досить
непогану посаду і оклад. Це була моя пряма професія,на неї вчилась шість років
в інституті і крім банку в своєму житті я більш нічого не бачила і не вміла.
Для мене було великою «трагедією»
коли керівництво дізнавшись про мою вагітність змусило написати заяву на
звільнення або в противному випадку придумають за якою статтею мене звільнити. Знаючи
«закони» нашої країни пручатись сил не було, довелось зробити як було сказано. Стала
на облік в центр зайнятості і благополучно простояла там всю вагітність і пішла
в декрет.
Часу на роздуми було не то
,що вдосталь,а навіть занадто. Обставини змусили мене тоді ще задуматись Саме
вагітній мені прийшла в голову ідея перекваліфікуватися в перукаря. Спочатку
все можна було сперти на гомони, але коли малюк народився і ця ,на той час, бредова
ідея, не покинула мою голову, довелося задуматись.
Це я рік провела вдома, в декреті,
без роботи і мені було дуже страшно, але спокуса була набагато сильніша за мене
і я спробувала піти на курси. Враження перші були неймовірними, адже ніколи в
своєму життя з таким стикатись не доводилось. Досі пам’ятаю першу бабусю, яку
стригла три години і тряслись руки , не розуміла схем стрижок і ходила «як їжак
у тумані», розривалась між грудним малюком і навчанням.
Досі не знаю, як то все
було, але все минулося і малюк виріс і я разом з ним у професії. Бажання стати
майстром було занадто великим, амбіційність ще більшою. Багато хто гнобив мене
з минулого життя, в плані що я була «банкіром», а тепер «стрижу засалені голови»,
але я не здавалась.
Пам’ятаю як в лютий мороз,
в дирявих чоботях, роздавала флаєри в
перукарню і розклеювала на під»їздах оголошення – стрижу і фарбую.:)Зараз
здається, що цього ніби не було. Доля гралась і випробовувала мене,а я стояла ,
як могла.
Багато довелось змінити в
собі, багато де повчитися і працювати за копійки, аби тепер мати те,що маю. Але
я дуже вдячна долі,за те, що було саме так. Дякую тим людям, які закрили переді
мною двері в банківській сфері, за те що я не мала засобів для існування, окрім
дитячих грошей і ше потрібно було платити доларовий кредит за квартиру…Дякую
тобі, доле.!
Незважаючи ні на що, можу
з впевненістю сказати: навіть саме що не здається, страшне тепер відбувається,
воно пройде і обов»язково стане краще. Це я знаю точно!
Вітаю себе з цим святом,
пишаюсь собою за досягнуте, але і зупинятися не час!Це лише моя перша сходинка…Завжди
дивись глибше..
Ваша Katrin BonChe
